,,На Майдан я прибув 29 листопада 2013 року , близько одинадцятої години дня . Ось і  знову я тут , у Києві , як і десять років тому , на Помаранчевому, від страшенної несправедливості , приниження і зневаги  , які завдала нам влада , тепер уже - януковича !   Цей Майдан виглядів -  іншим . Не такий чисельний  , не такий гомінкий , не такий яскравий . Лише кілька жовтоблакитних і червоночорних  прапорів прикрашали пам'ятник засновникам Києва . Близько тисячі людей тіснилися біля стели Незалежності , де була збудована імпровізована сцена , лунала музика , звучали виступи присутніх . Неприємне відчуття викликала огорожа із щитів , якою був обнесений цей майданчик непокірних людей , і шеренги ,,вевешників,, довкола нього - по периметру . Все це нагадувало якийсь загін , клітку , яку охороняли правоохоронці . Було дуже холодно і сиро , різкий  вітер пронизував наскрізь  . На самому майданчику стояло кілька металевих діжок , біля яких грілися люди . Сидіти не було де , люди мостили на холодний граніт  картон, але це не рятувало . Наметів  не було . Влада яннуковоща  завчасно видала заборону на  встановлення  ,,малих архітектурних форм ,, . Як і   нині  , так і тоді ,  Київ жив своїм життям -  Майдан - своїм ! Я попрямував до сцени , де було трішки затишніше , і де студенти не давали нудьгувати , змушуючи рухатися , щоб не замерзнути  - під вигуки  ,,хто не скаче - той москаль,, ! День добігав до кінця відносно спокійно , за винятком кількох провокацій  зі сторони  ,,тітушні,, і переодягненх в цивільний одяг сбушників і мєнтів . Майдан помалу рідшав - місцеві поверталися у свої домівки , ми - лишалися . Саме в цей час  до мене підійшов знайомий з Полтави і попередив : ,,Григорій Миколайович! Довго не затримуйся , До дванадцяти ночі , не довше , а далі - на залізничний вокзал - і додому . Вночі буде зачистка Майдану ! ,,  Я не знав що на це  відповісти . Тільки но приїхав  і повертатися назад ? Ні.   Та й   не вірилося , що щось може трапитися погане , адже  все виглядить  начебто  спокійно ,  а як же студенти , які лишаються ? І я відмовився , повернувся назад , до стели , до людей .Таке рішення було для мене  не з простих , адже попереду холодна ніч без сну , тепла і відпочинку , і можливо , не на один день ,  та ще й це ,,дивне попередження про розгін ,, ! Однак , коли дивишся на тих , хто лишається - молодь , жінок , стариків  - відразу ж відчуваєш , що іншого рішення просто не може бути ! Саме це спонукало мене бути разом з ними й далі  , і приймати таке ж рішення і в інших , більш складних і драматичніших ситуаціях в майбутньому на цьому  Майдані .     Бльзько опівночі біля стели залишилося близько восьмиста людей . Останніми виступили А.Гриценко , а також Руслана , яка раптом поскаржилася на ,,біль у горлі ,, і ,, терміновий виклик,, до лікаря , о першій годині ночі ?!  Дивним видалося і  те , що сцену дружно покинули всі організатори  цього заходу , прихопивши з собою  і ,,озвучку,, . Майдан раптом притих і занімів  , але не надовго . Десь за пів години , студенти організували свій , невеличкий майданчик , на якому жартували , спілкувалися ,  співали патріотичні пісні . Доречі , Гімн України , на Майдані , виконувався усіма присутніми - щогодини ! Час плинув не помітно і  ось  , близько четвертої години ночі , до Майдану приїхали вантажні автомобілі з комунальниками . Почалися  якісь не зрозумілі роботи . Вони почали швидко  зсовувати і ущільнювати щити , якими був огороджений  майданчик навколо стели . І тут я помітив  , як зверху , по Інститутській і від Філармонії , у повній екіпіровці  , біжать до нас дві колони  беркутівців . Відразу ж виникло якесь незрозуміле , млосне відчуття  - тривоги і небезпеки . Я стояв біля огорожі і сказав ,,вевешникам,, , що були поруч : ,,Хлопці ! Дивіться і запам'ятовуйте ! Зараз відбудеться щось дуже не хороше ! ,, У цей час беркутня зробила прохід в огорожі і забігла до нас . В людей , що збилися біля сцени полетіли  перші дві світлошумові гранати . Після оглушливих вибухів , Майдан наповнився димом і криками людей , яких нещадно почав убивати беркут . Саме убивати ! Тому що витіснити невелику групу людей , в переважній більшості дітей , двохметровим дебілам  - абсолютно  було б  не складно , якби була саме така команда ! Але ми були у пастці , і беркутня просто нещадно била і калічила всіх , кого наздоганяла . Недалеко від мене стояла діжка , де грілися кілька безпритульних . За мить , вони  вже  були зметені цими звірами в обладунках , Я побіг у напрямку до сцени , де була найбільша тиснява , і чинився слабкий спротив нападникам . Хлопці захищали дівчат , які збилися разом , плакали і кричали , щоб беркут нікого не чіпав ! Одного студента повалили на землю і він , лежачи , захищався  від ударів  якоюсь урною для  сміття . Але кілька ударів по ній , і вона зігнулася навпіл !  А  далі  удари вже сипалися на голову нещасного ! Нетямлячи себе від люті , я підбіг ,  і з розгону , обома руками , щосили штовхнув нападника . Ми упали разом ! Перше , що промайнуло у голові - ,, Це кінець ! Піднятися мені вже не дадуть ! Бо такого зухвальства не пробачать! ,, Але якась , невидима сила , відриває мене від зелмлі , я піднімаюсь  , і бють уже мене . Ліва рука , якою я намагався захиститися , вмить заніміла у передпліччі . Сцена була вже зачищена . Беркут стягував і скидав з неї останніх захисників . Кілька студентів намагалися перекинути дівчат через загорожу до ,,вевешників,, але беркутня била і ,,своїх,, щоб ті  не ховали цих нещасних . Кілька людей вирвалися з оточення , і ми побігли по ступеньках вниз . Під  нашим натиском - огорожа падає , і вціліли втікають  через цей невеличкий прохід . Беркут біжить слідом . І тут я бачу , як один з хлопців падає , і його починає нещадно бити  наздогнавший беркутівець . Не знаю чому ,  але я знову повертаюсь назад  і  валяю й цю тварюку , Він хрипить , від нього чимось страшенно смердить . Цього разу я вже не падаю  ,   а разом з цим хлопцем вириваємося на Майдан і біжимо далі  вниз . До нас приєдується ще кілька студентів , і ми біжимо  повз Головпочтампт у бік Макдональдса  , а потім  повертаємо ліворуч  - у провулок , Позаду ще чутно крики . Беркутня біжить навздогін по Києву , і бє всіх , хто трапляється на їхньому  шляху .  На зустріч біжать така ж група людей , Ніхто не розуміє , де можна сховатися , адже усі проходи до будівель і будинків - загратовані ! Поруч біжить грузинський репортер , теж молодий хлопчина , у дивній спортивній шапочці з ,,косичками ,, , і намагається взяти у нас інтервю : ,.Как ви теперь относитесь к вашему президенту ?! ,, По ходу , коротко кричимо , все що можна й не можна , на адресу януковоща . Далі , нарешті , знаходимо не замкнену браму , і ховаємося у якійсь підворітні . Кругом відеоспостереження , остерігаємося викликів господарями  міліції , страшенно мерзнемо , і чекаємо ранку . Нас пятеро . Я -  і чотири студенти з Івано-Франківська , хлопець , і троє дівчат . Я наполягаю дозвонитися їм до своїх рідних , і попередити , що з ними все гаразд , адже дехто навіть не сказав , що поїхав  на Майдан . Але - даремно . Мобільний звязок відключено . Іде зачистка ,   Коли все стихло , ми обережно виходимо , ловимо таксі і їдемо до студентів , де вони винаймали житло , Там - перші новини по телевізору - жахливі кадри з Майдану . Світ дізнався - ЦІНУ ДЕМОКРАТІЇ в Україні . Через пару годин - їду на Київський автовокзал . Рука розбита , але вже не так болить . На пероні вокзалу лежить мертвий молодий хлопець , з робитим переніссям і зчесаним підборіддям . Поруч студентський рюкзачок , висипані нехитрі речі , в яких копошаться мєнти . Підходжу й запитую їх : ,,Студент ?!,, ,,Так . А ви , з підозрою до мене  , звідки знаєте ?,, . Я мовчки відходжу . Через 20 хвилин мій автобус на Полтаву .  Так ропочинався СПРАВЖНІЙ ДРУГИЙ Майдан , і закінчувалась ,,епоха,, януковоща і його прихвостнів . Вдома , через Інтернет , в розділі ,, Зникнувші безвісти на Майдані ,, я детально виклав дані про того хлопця , якого  бачив мертвим на Київському автовокзалі . На той час , ні я  , ні хтось інший , ще не знали , що то були лише перші  наші  -   жертви на шляху до нашої Свободи і Незалежності !   ,,                                                                    ( Зі спогадів Г.Пипича , учасника Революції Гідності ,, Мій перший день на Майдані,,  29.11. 2013 р. )