Я піду від людей ,коли стане 

Так нестерпно на серці моєму .

А прийду я до дідових яблунь , 

Помовчу на задумливу тему .

Ні , не з'їхав я з глузду , а просто

Щось в душі обірвалось від того ,

Що на стіни глухі натикаюсь .

Що про пісню не знаю нічого ,

Хай що хочуть про мене говорять 

Глухі стіни казенного дядька ,

Не прийдуна поклін я до нього ,

Хоч уже на душі чорна латка .

Ні , я краще піду в сад і душу 

Покладу на простягнуті віти :

Вони все розуміють , і роси 

Будуть довго зорею ясніти .

І я знов оживу на раменах 

Сивих яблунь , мов цвіт їх весною ,

І прийду до людей непокірним 

Знов боротись з глухою стіною .

.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   ...Сліпий , покинутий , знедолений , але нескорений - сліпий Іван , зі своїх квітучих і незабутніх Погребняків ! Він і сьогодні поруч з тими , хто любить свій рідний і не повторний край , хто не втратив душу , і любить - людей і свою Батьківщину ! Вічна пам'ять тобі , Іване ! Нехай Господь дарує тобі , у Царствії Своєму , ту радість і спокій , яких ти не мав у земному житті !